Як живуть українські заробітчани “за бугром”?

Українці – у лідерах серед бажаючих емігрувати до США. Після Бангладеш вони найактивніше у світі реєструються на розіграш міграційної лотереї “Green Card”. За підсумками розіграшу попередньої міграційної лотереї (DV-2011), 6 тисяч українців отримали можливість виїхати на проживання до Сполучених Штатів. На останній розіграш, результати якого ще не відомі, подали аплікації 1,7% населення України. Та експерти запевняють, що бажаючих залишити Україну значно більше.

“НОВИНИ З УКРАЇНИ ОСТАННІМ ЧАСОМ ДИВИТИСЯ НЕ ХОЧУ”

Юрист Олександр входить у число тих 1,7%, хто мріє отримати “зелену карту”. У 2008 році він закінчив Харківський національний університет внутрішніх справ, через рік завдяки можливості дистанційного навчання отримав диплом бакалавра Портландського державного університету (США), водночас працюючи слідчим з економічних злочинів у міському відділі міліції . Умови роботи і низька заробітна плата змусили звільнитися і шукати щастя у Києві. Влаштувався в столичну компанію юристом з міжнародного права.

– Рішення змінити місце проживання прийшло раптово, – розповідає Олександр. – На початку 2010 року, коли залишився без роботи через реорганізацію штату компанії, зрозумів, що на ринку праці мої знання права, як і відмінне володіння англійською мовою, не оцінюються на достатньому рівні, а йти на стартові позиції з зарплатою в 300-400 доларів мене не влаштовувало. Надій на зміни на краще в Україні залишилося мало, особливо після проведення президентських виборів. Наявність довгострокової туристичної візи, знання мови і декілька короткочасних візитів на Північ США дозволили мені зробити вибір на користь цієї країни.

Щоб наблизити здійснення своєї мрії і отримати американське громадянство, Олександр в якості туриста подався до США. Вже близько року він живе у штаті Нью-Джерсі. На другий день по приїзді пішов працювати на будівництво. Сьогодні він встановлює дерев’яні і пластикові вікна за 12 доларів за годину. За цей час він вже зміг придбати автівку і час від часу подорожує країною.

– Ціни на продукти харчування на порядок нижчі, порівняно з Україною. Те саме стосується машин, електроніки й одягу, – розповідає колишній міліціянт. – Навіть при відсутності легального статусу доступне кредитування при купівлі автівки. Я цілком задоволений, навіть незважаючи на те, що доводиться виконувати некваліфіковану роботу, бо зарплатня у декілька разів вища, ніж в Україні. Навіть якщо б продовжував працювати за професією в Україні, я б не досяг такого рівня оплати. Суспільство тут поблажливіше ставиться до іммігрантів, заборонена будь-яка дискримінація на ґрунті раси чи країни прибуття.

Єдине, що затьмарює його перебування в Америці – відсутність поряд батьків і близьких людей. Але повертатися в Україну він не поспішає, повідомляє http://samborska.wordpress.com

– З моменту мого від’їзду нічого не змінилося, а в деяких моментах жити, кажуть, стало тільки складніше. Новини з України останнім часом дивитися не хочу, бо позитивних емоцій не додається. З цим, я думаю, зі мною погодяться багато вихідців з України, які живуть у США. Як і я, повертатися ніхто не поспішає.

Минулого року Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» проводив соціологічне дослідження «Вивчення еміграційних настроїв населення Львова, потреб репатріантів та членів родин трудових мігрантів», яке засвідчило, що у віковій групі “21-30” більшість респондентів хочуть поїхати за кордон з метою працевлаштування (46,94%), навчання (58,82%) та на постійне місце проживання (48,98%).

– Основна тенденція – збільшується кількість потенційних мігрантів саме серед молоді, – розповідає науковий співробітник інституту Оксана П’ятковська. – Якщо дотепер середній вік українського мігранта складав в середньому 40-45 років, то зараз потенційним мігрантом стає особа до 30 років. І якщо у дослідженні, що його проводила Елла Лібанова разом з Держкомстатом у 2005-2008 роках, зазначено, що рівень освіти середньостатистичного мігранта нижчий, ніж загалом по Україні, то зараз основна маса – це люди з вищою освітою. Найбільше себе бачать за кордоном представники технічних спеціальностей. Серед студентів, які вивчають IT-технології, ця цифра сягає 90%.

Дослідження довело, що мотиви для виїзду за кордон як для існуючих трудових мігрантів, так і потенційних, не змінилися: відсутність роботи, можливість покращити фінансовий стан сім’ї, фахова реалізація і бажання дати дітям гідну освіту. Але 55,75 % опитаних категорично заявили, що однозначно не погодяться працювати за кордоном нелегально. Натомість, основна маса трудових мігрантів, які виїжджали з України вкінці 90-х, були нелегалами.

“Перед Україною існує загроза втрати висококваліфікованого людського капіталу, а в подальшому – серйозні демографічні диспропорції у зв’язку зі зростанням частки молоді серед потенційних мігрантів та зростання темпів депопуляції населення”, – йдеться у дослідженні.

КРАЩЕ НА ЗАХОДІ ТИМЧАСОВО БЕЗ РОБОТИ, НІЖ ПОВЕРНУТИСЯ В УКРАЇНУ

– Очікування, що з економічною кризою в Україну повернеться велика кількість мігрантів, не виправдалися, – розповідає спеціаліст з проектів Представництва Міжнародної організації з міграції в Україні Ірина Савченко. – Поверталися ті, хто працювали в Росії на будівництві, яке призупинялося. На заході українські мігранти віддавали перевагу тому, щоб залишитися там тимчасово без роботи, ніж повернутися в Україну. Вони дрейфували всередині ЄС. Багато приїхали у Лондон, де зараз до Олімпіади-2012 активізується будівництво.

У звіті Міжнародної організації міграції за 2010 рік констатується, що загальна кількість мігрантів у результаті економічної кризи не зменшилася. При тому, що багато з них втратили роботу, на батьківщину вони не повернулися. “Ймовірно, що зросло число мігрантів, які працюють на випадкових роботах в тіньовій економіці, а оцінити масштаб такого явища важко”, – йдеться у звіті. Низький процент повернень “завдячує також тому, що умови вдома, наприклад, рівень безробіття та бідності, можуть бути для мігранта гіршими за умови країн призначення”.

У представництві МОМ в Україні розповідають, що у колишнього міністерства праці був проект з Португалією (між Україною і Португалією існує угода щодо трудової міграції): мінпраці Португалії направляло до України вакансії, і український центр зайнятості пропонував зареєстрованим на біржі безробітним такі варіанти роботи. Умова – сезонний графік, циркулярний. В основному українцям пропонували протягом 3-6 місяців збирати ягоди: полуницю, малину. Угода запрацювала, люди почали їздити. Але з приходом кризи уряд Португалії вирішив не продовжувати проект.

– Ми проанкетували тоді наших мігрантів, за якими причинами ви їдете, – розповідають у МОМ. – В основному то були жінки. І десь 50% жінок вказали, що їм треба було вчити своїх дітей, решта – відремонтувати хату і повернути борги.

– В Італії криза майже не зачепила обслуговуючий сектор, бо громадяни ЄС не бажають працювати на таких роботах, – зазначає Савченко. – Тож наші люди зберігають ці посади, проте вони втрачають у заробітку. Багато людей переходить у нелегальне становище. Для них це краще, ніж повертатися до України, тому що економічна ситуація нестабільна і люди не можуть відчувати себе безпечно.

Сьогодні мігранти намагаються себе легалізувати. І Іспанія, і Італія зараз “амністують” мігрантів. Це в інтересах самих держав, яким сплачуватимуть податки. Вже 17,5 тис. українців подали документу на працевлаштування в Італії в рамках “Decreto Flussi”- 2010, щоправда лише кожен десятий має шанс легалізуватися.

ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКОГО ЗАРОБІТЧАНСТВА

– Міграція з України має два напрямки: східний (колишні країни СНД) і західний. У західному напрямку продовжується “brain drain” (“відтік мізків”), – розповідає Ірина Савченко. – Це зазвичай фахівці з вищою освітою, їх не так багато, порівняно з некваліфікованими мігрантами, але цих людей ми втрачаємо, бо вони влаштовуються за своєю спеціальністю за кордоном і не повертаються. Ті хто їде на Схід, переважно їдуть у Росію, адже там в основному українці працюють на будівництві.

– Якщо порівнювати українську міграцію до Європи та Америки, то Америка є більш привабливою. Америка має довгі традиції країни емігрантів, вона є більш відкритою і ліберальною у законодавстві, аніж Європа, – зазначає голова комісії УГКЦ з питань мігрантів Григорій Селещук..

За словами експерта, європейська “блакитна карта” не може конкурувати з американською “зеленою картою”. Попри це, Європа залишається основним центром міграції для українців.

– Географія країн кардинально не змінилася. Найбільша частина наших мігрантів йдуть до так званого “золотого трикутника” – Іспанія, Італія, Португалія, їдуть також на сезонні роботи до Польщі, Чехії, частина – до США і Канади, – розповідає директор Інституту дослідження української діаспори Національного університету “Острозька академія” Алла Атаманенко. – Навіть під час кризи була надія, а зараз люди бачать цю ситуацію з Податковим кодексом, з системою освіти… Ніхто не бере до уваги, а покоління наших сучасних школярів і студентів – це напівсироти при живих батьках, соціальні сироти. Батьки по закордонах на заробітках, а дітям, хоча і забезпеченим фінансово, бракує спілкування, виховання, багатьох людських речей. Чим це обізветься для нашої держави через десятиріччя – ще не відомо.

ЧИ ПОВЕРНУТЬСЯ?

Представництво МОМ в Україні у рамках співробітництва з італійським урядом провело дослідження серед дітей мігрантів, які живуть в Україні.

– Ми питали в анкеті: чи планують ваші батьки повернутися? Діти відповідають, що поки не планують, бо родина втратить джерело фінансування, – розповідає Савченко. – Мігранти намагаються якомога довше там просидіти, назбирати грошей. Люди вже пенсійного віку, які вважають, що вони свій борг перед родиною виконали, грошей заробили, повертаються, і на зароблені кошти, якщо діти вже отримали вищу освіту, намагаються відкрити якусь власну справу.

– Серед потенційних мігрантів, за нашим дослідженням, планує залишитися невеликий відсоток респондентів, – розповідає Оксана П’ятковська. – Але якщо подивимося практику попередньої міграції, то українці їхали до Європи чи Америки і планували за пару років підзаробити і повертатися. Але пройшло 10 років, і мало хто повернувся. Те, що респонденти бачать своє майбутнє з Україною, – це ще не факт, що так і станеться.