Остання п'ятирічка. Після 2025 року трудову міграцію зупинити буде пізно

Просто у них лібертаріанство не тієї системи

«Трудова міграція – найбільший виклик для майбутньої влади», – заявив власник групи компаній «Укрлендфармінг» Олег Бахматюк на Міжнародній інвестиційній конференції Game of Thrones: Final Season. За його оцінками, від 2 до 5 млн людей постійно працюють за межами країни. Швидше за все, названі цифри ще й оптимістичні. За даними Мінсоцполітики, одночасно на заробітках за кордоном перебувають від 3,2 млн наших громадян. А в цілому охоплені трудовою міграцією 6 млн. Таким чином загальний потенціал маятникової і постійної міграції може досягати 5 млн.

Є й інші непрямі чинники, що підтверджують жахливі міграційні ризики для української економіки: минулого року з країни виїхали за кордон з метою працевлаштування до 1 млн осіб, приблизно 450 тисяч українців стали учасниками польської пенсійної системи, сплачуючи в неї соціальні внески (а це приблизно 15 млрд грн втрат нашого Пенсійного фонду в рік). А за даними чеських міграційних органів, українці в 2018-му посіли перше місце за кількістю порушень встановлених термінів перебування в країні.

І не варто скидати з рахунків так звану внутрішню трудову міграцію, коли фахівці в сфері IT-технологій, продавці товарів хенд-мейд і працівники на аутсорсингу отримують доходи за кордоном, в кращому випадку сплачуючи в бюджет 5% в якості ФОПів. Зараз таких внутрішніх трудових мігрантів приблизно 200 тисяч, але в найближчі п'ять років їх чисельність може зрости до півмільйона.

Демографічне становище в державі, так само, як і якість трудових ресурсів і людського капіталу, є відправною точкою економічної політики. Саме в цій послідовності, а не навпаки, хоча діалектика розвитку тут також спостерігається. Але демографія – це фундамент. Можна як завгодно довго говорити про лібертаріанство, наводити приклади успішних епізодів економічного розвитку, але всі ці міркування розбиваються об бетонну основу демографічної бази країни.

Сьогодні, крім, мабуть, Сінгапуру, немає жодної країни, в якій лібертаріанство застосовувалося б у чистому вигляді.

Низький больовий економічний поріг зростання

Прогноз щодо зростання ВВП України свідчить про те, що наша країна ніколи не зможе наздогнати основну групу не те що розвинених, а й країн, що розвиваються. Значить, в умовах вкрай низьких темпів економічного розвитку українцям доведеться або рухатися вниз по кільцях бідності соціального колодязя, або виїжджати з країни – і трудова міграція перетвориться мало не в національну ідею.

У теперішній сировинній парадигмі Україна найближчим часом дійсно не зможе підвищувати ВВП більше, ніж на 2-3% рік. Щоб рости в діапазоні понад 5% (а лише при такій динаміці можна подолати бідність в доступній для огляду перспективі), потрібні нові дебютні ідеї, далекі від розхожих популярних кліше.

Нова індустріальна політика або інверсійна пастка

Сьогодні показник валового продукту, при всій його умовності та обмеженості, є базовим орієнтиром успішності тієї чи іншої економіки. Крім його абсолютного значення, важливий елемент – інклюзивність ВВП, коли він рівномірно розподіляється між усіма верствами суспільства.

Зараз чисельність населення скорочується, але валютний еквівалент ВВП зростає, так само, як збільшується реальний і номінальний показник в нацвалюті. Але так буде не завжди, адже структура демографічних показників досить неоднорідна. Якщо взяти групу старше 60 років, то вона, на відміну від загальної чисельності населення, навпаки, збільшується, в той час як економічно активне населення в цілому й чисельність штатних працівників, зокрема, скорочуються. У першому випадку – зростає бюджетне навантаження, адже пенсіонерам потрібно платити пенсії і надавати пільги та субсидії. У другому – скорочується капіталізація економіки та її здатність бути «дійною коровою».

Маємо дві протилежні тенденції – зниження ефективності, продуктивності, конкурентоспроможності та капіталізації економіки, а з іншого – зростання непродуктивного фіскального навантаження, на що залишився реальний сектор. Звідси й висока схильність до тінізації господарських операцій та трудової міграції. Класична інституційна пастка економіко-демографічної деструкції. Або інверсійна пастка.

Після 2045 року Україну чекає інверсія економічного зростання, коли темпи уповільнення ВВП, номінованого в доларах (при цьому може спостерігатися незначне зростання в гривні на 2-3%), перевищать майже лінійне скорочення чисельності населення. У цих умовах приріст валового продукту в національній грошовій одиниці буде «з'їдатися» перманентними хвилями девальвації, які будуть лише посилюватися у міру залежності нашого ВВП від сировинних цін.

Це неминуче станеться внаслідок зростання питомої ваги громадян похилого віку, коли просто нікому буде працювати, та показник подушного ВВП почне сповільнюватися більш стрімко, ніж демографічна динаміка.

Є й інша модель більш активного розвитку, коли в найближчі п'ять років грошові перекази трудових мігрантів будуть сприяти більш активному економічному зростанню, і позитивна динаміка на сировинних ринках також може зіграти роль економічного прискорювача. У цьому варіанті буде вищий екстремум розвитку у вигляді ВВП на рівні до $ 150 млрд, але потім ще більш стрімке й глибоке скочування вниз, до рівня $ 90 млрд (в сьогоднішніх цінах). Основна причина: високі темпи трудової міграції забезпечують динамічне зростання ВВП, в першу чергу через сектор торгівлі, але трудові мігранти будуть поступово скорочувати фінансування домогосподарств на батьківщині.

Що стосується демографії, то населення в Україні старше 60 років може до 2040 р. вирости з теперішніх 9,6 млн до 12,6 млн осіб, в той час як чисельність штатних працівників, навпаки, скоротиться до 4,4 млн, тобто в 1,8 рази.

В реальності на зростання ВВП впливатимуть темпи адаптації світової економіки до нового (шостого) технологічного укладу НБІК-конвергенції (нано-, біоінформаційні і когнітивні технології), ступінь сприйнятливості нашої економіки до нових технологічних викликів, пов'язаних з роботизацією і витісненням ручної праці та трудових ресурсів як базового чинника виробництва. У будь-якому випадку наша економіка буде істотно відставати від темпів витіснення людського фактора з процесу виробництва, характерних для розвинених країн. Основна причина – застарілі технології та відсутність інвестицій для їх заміни на більш сучасні.

Україні потрібна комбінована стратегія з елементами лібертаріанства для західних областей, що орієнтуються на сектор послуг, і неокейнсіанства для патерналістських східних регіонів, тобто повернення до раціональної політики розміщення продуктивних сил, що спирається на економіко-територіальне районування та гармонійний розвиток і використання історичних регіональних особливостей як в частині ментальності, так і в контексті базового економічного потенціалу.

Одним з елементів трансформації зовнішньої міграції у внутрішню може стати

й концепція чартерних міст, таких як Київ і столичний мегаполіс, а також Харків, Дніпро, Одеса і Львів.

https://www.minprom.ua/